10 січня 2022 року ми відмічаємо пам’ятну дату – 90 років від дня народження засновника і першого директора Інституту олійних культур НААН, доктора сільськогосподарських наук

НІКІТЧИНА ДМИТРА ІВАНОВИЧА

(10.01.1932-02.07.2007)

На жаль вже багато років як він пішов з життя, але ми добре пам’ятаємо цю велику людину. Відомо, що народився Дмитро Іванович 10 січня 1932 р. у с. Заріччя, нині у межах м. Баранівка Житомирської обл. Мав старших братів, які воювали у Велику Вітчизняну війну. Був малий і казав, що дуже хотів, як і усі інші хлопці того віку, воювати, але батько наказав допомагати матері і вирости справжнім господарем. І він старався і усім своїм життям довів, як любив родину і землю. Відслужив він в армії після війни, одружився і виростив трьох синів. Дмитро Іванович завжди працював, і завжди хотів знати більше, щоб зробити усе найкраще. Все життя вчився водночас з працею. Спочатку у Старо-Ігнатівському сільськогосподарському технікумі (1948-1952), потім у Луганському сільськогосподарському інституті на агронома (1953-1959) та у 1973 р. закінчив аспірантуру Ленінградського сільськогосподарського інституту. З цього часу працював у господарствах Запорізької області. Агрономом він був за покликанням, хоча і дуже вимогливим до людей, в тому числі і до себе. Вважав, що саме наука може дати справжній результат у роботі на землі, і агрономія без сучасного наукового процесу не можлива. Тому все життя він вчився, ставив досліди, розраховував і будував. І будівництво теж було в нього у крові. Об’єднання любові до землі, науки та будівництва призвело до створення мрії «В Україні потрібен Інститут у Запорізький області світового масштабу, який буде вирішувати агрономічні та селекційні питання».

До втілення цієї мети Дмитро Іванович йшов дуже завзято і наполегливо багато років. Спочатку він навчався сам і навчав своїх підлеглих. А підлеглих становилось більше. Він став директором господарства. Дуже старався бувати у інших господарствах і наукових установах з великим ентузіазмом переймав вдалий виробничий і науковий досвід. Довго з’ясовував, які ґрунти та місцезнаходження будуть найбільш науково-цікавими для втілення мети.

Дмитро Іванович працював агрономом Гайчурської МТС, головою колгоспу ім. Свердлова, Новомиколаївського району, головою районної ради народних депутатів. Працюючи на керівних посадах, він завжди дуже уважно відносився до своїх працівників. Так, він був дуже вимогливий і міг досягати свого, але завжди уважно прислухався до нових ідей, підтримував новаторство і не забував про людяність. Дмитро Іванович був простою у спілкуванні людиною, не цурався простих робітників, святкував разом з ними всі події і сімейні, і колективні.

Перша ланка здійснення мрії ‒ створення Української дослідної станції (УДС) ВНДІОК у 1977 році. На той час як Дмитру Івановичу вдалося виходити це рішення у кабінетах влади, він вже був начальником управління сільського господарства Вільнянського району, Запорізької області і захистив кандидатську дисертацію з агрономії. Відповідно його назначили директором цієї станції (1977-1989).

Далі було дуже багато складностей, подій та перемог на шляху до здійснення мрії. Перше питання ‒ кадри. Цим питанням до останнього дня свого життя Дмитро Іванович приділяв багато часу. Особисто спілкувався з людьми, їздив до установ, вмовляв, обіцяв, запрошував. Відбирав ініціативних та активних. Усіх працівників відправляв на навчання – це було обов’язковою вимогою праці під керівництвом Дмитра Івановича.

Далі були перемоги – переїзд з Верхньої Хортиці та отримання саме тих земель для наукових робіт, які обрали науковці. Дмитро Іванович зміг отримати фінансування і почати будівництво корпусу майбутнього Інституту, який він вже задумав, а не лише дослідної станції. І почалось. На будівництві працювали і співробітники. Одночасно він будував і житло для своїх співробітників.

Так потроху і великими зусиллями будувався Інститут. Державним агропромисловим комітетом СРСР згідно з Постановою від 11.02.1989 р. № 4, на базі Української дослідної станції олійних культур Всесоюзного науково-дослідного інституту олійних культур, засновано Український науково-дослідний інститут олійних культур.

За наказом Української академії аграрних наук України від 14.04.1992 р. № 100 Український науково-дослідний інститут олійних культур перейменовано в Інститут олійних культур Української академії аграрних наук України.

Разом зі своєю мрією Дмитро Іванович ріс і розвивався сам ‒ став доктором наук, отримував звання і нагороди. Видавав наукові праці. З кожної поїздки або спілкування з новими людьми виносив нові ідеї та технічні рішення, випробовував і впроваджував у виробництво. Запрошував науковців, які можуть впроваджувати ці нові ідеї. Наприклад, добачив вирощування ліній соняшнику у групових ізоляторах і відразу дав установку – ізоляторам бути: виготовити можливі варіанти і випробувати, віднайти найкращий. І ізолятори з’явились. І так було все, за що не візьметеся Дмитро Іванович. Його визнавали видатним науковцем, але найголовніше він був чудовою людиною, яка здатна була втілити велику мрію.

Наразі у Реєстрі сортів рослин придатних для поширення в Україні налічується 157 сортів, гібридів та батьківських компонентів олійних культур селекції Інституту, науковці установи є авторами науково-практичних рекомендацій з вирощування соняшнику, ріпаку, гірчиці, льону олійного, рицини та інших олійних культур у т.ч. малопоширених. Створені науковцями Інституту олійних культур об’єкти інтелектуальної власності захищені патентами.

Вшануємо пам’ять Нікітчина Дмитра Івановича – науковця, керівника, будівника і чудової людини, яка уміла мріяти!

Нікітчин Дмитро Іванович

Групові ізолятори

На дослідному полі

Наукові співробітники

Звіт директора

Голосування

Святкування

 70 років (Нікітчин Д. І. із синами - Сергієм, Віктором, Юрієм)